A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Хмільницька громада
Чернігівська область, Чернігівський район

Відомі люди громади

Дата: 28.09.2020 09:17
Кількість переглядів: 34

 

В І Д О М І    Л Ю Д И     ГРОМАДИ

 

Апанасенко Людмила Миколаївна (13.07.1966 р.н.) – народилася в с. Хмільниця, головний бухгалтер Чернігівського пивзаводу “Десна”.

 

Апанасенко Марія Семенівна (18.12.1936 р.н.) – працювала дояркою в колгоспі “Дружба”, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1971), срібною (1973) та бронзовою (1972) медалями ВДНГ СРСР, знаками “Переможець соціалістичного змагання” (1977, 1978), Почесним дипломом за підвищення ефективності виробництва (1979), переможець Всесоюзного соціалістичного змагання за збільшення виробництва і заготівель продуктів тваринництва (1989), її прізвище заносилось на районну Дошку пошани (1979).

Балуба Надія Григорівна – с. Рябці, мати-героїня, виховала 5 дітей (2011).

В’ялець Федір Ілліч (1928 р.н.) – працював головним агрономом колгоспу “Дружба”, за успішне виконання планів і зобов’язань по збільшенню виробництва і заготівель зерна та інших продуктів землеробства в 1973 р. нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР(1974).

 

Веропас Євдокія Семенівна – с. Хмільниця, мати-героїня (2011).

ГАЙМАНІ?ВСЬКИЙ Олександр Миколайович (06.04.1886, с. Хмільниця Черніг. губ., нині Черніг. р-ну Черніг. обл. – 1963, Прага) – військовий і громадський діяч, правознавець. Сотник Армії УНР. Навч. на мед., від 1908 – на правн. ф-тах Ун-ту св. Володимира у Києві. З поч. 1-ї світ. війни призваний до рос. армії. У 1916 склав іспит при Демидів. юрид. ліцеї (м. Ярославль, Росія) й отримав свідоцтво про закінчення фахової юрид. освіти. У березні 1917 закін. Олександрів. військ. школу (Москва). Відтоді – в укр. війську. Брав участь у формуванні військ. мін-ва УНР, був пом. нач. інспектор. відділу Гол. штабу УНР (листопад 1917 – квітень 1918). У 1918 – урядовець цивіл. департаменту Держ. Сенату. Під час антигетьман. повстання мобілізов. до респ. війська. Оборонець Надзвич. суду для розгляду справ заарешт. отаманів О. Палієнка, Й. Біденка, Святненка, І. Семесенка і полковника Яценка. Від квітня 1920 служив у Волин. дивізії; від 1920 на еміграції у Польщі, від 1922 – у Чехо-Словаччині. Закін. ф-т права і сусп. наук УВУ в Празі, де 1927 габілітувався на доц., 1934 – на проф. Викладав церк. право, карне право, право Зх. Європи і карний процес у цьому Ун-ті. Водночас у 30-і рр. був зав. укр. відділу Слов’ян. б-ки у Празі. 1945 заарешт. органами рад. контррозвідки й депортований у Москву. Відбував покарання в таборах Сибіру. 1957 повернувся до Праги, однак через хворобу не брав участі в укр. громад. роботі. Відіграв значну роль у реабілітації полковника П. Болбочана.

Гломозда Иван Леонтьевич, с. Хмельница, рядовой 59-го пехотного Люблинского полка. Награжден орденом Георгиевский крест IV ст. (содатский; № 462178, 06.09.1915 г.).

 

Гончар Олексій Євсейович народився в с. Рижики, учасник бойових дій Другої світової війни 1939–1945 рр., нагороджений орденами Слави ІІІ ст. та Бойового Червоного Прапора.

 

Дорошенко Марія Миколаївна (1910–1980) – працювала ланковою по вирощуванню льону в колгоспі “Динамо” с. Рябці, першою в Чернігівському районі урядом СРСР нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1939), обиралась депутатом обласної ради (1939). ще до Великої Вітчизняної війни… Марії Миколаївні Дорошенко… довелось побувати в Кремлі. Сам Михайло Іванович Калінін тиснув руку… До війни голова колгоспу у с. Рябці. Коли німці прийшли поліцаї забрали з малою дитиною до Чернігівської тюрми. Визволили її люди села – “жителі села склали документа й підписали його, що Марія Миколаївна Дорошенко нічого нікому і ніколи в житті не зробила поганого. І провина її тільки в чесній праці для людей, якщо це можна вважати за провину. На таку категоричну заяву всього села змушені біли зважити навіть фашистські загарбники…. Згодом нове випробування прийшло до простої трудівниці”. Марія Миколаївна переховувала від поліцаїв секретаря Чернігівського райкому партії Катаманіна, що був залишений в тилу для підпільної роботи.

 

Дорошенко Микола Васильович (1931 р.н.) – працював у хмільницькому колгоспі “Червоні заграви” та “Дружба” трактористом, бригадиром рільничої та тракторної бригад. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1973) та Дружби народів (1986), срібною медаллю ВДНГ СРСР (1973).

 

Жабинський Василь Іванович (1928–1998) – працював комбайнером у колгоспі “Дружба”, нагороджений орденом Леніна (1966) та Жовтневої революції (1973), делегат ХХІV з’їзду КПРС (1972), неодноразово заносився на районну Дошку пошани.

 

Жабинський Дмитро Іванович (3.02.1920–15.02.1945) народився в с. Рябці, через певний час родина Жабинський переїхала до Чернігова. У 1939 р. призваний до лав армії, а через рік закінчує Вольське авіаційно-технічне училище. Учасник бойових дій з 22 червня 1941 р. Командував ескадрильєю 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку 1-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії. Приймав участь у бойових діях на Західному, Північно-Західному, Сталінградському, Південному та 4-му Українському фронтів. Старший лейтенант Д. Жабинський був нагороджений кількома бойовими орденами Червоного Прапора. У 1944 р. за бої в Криму мужнього, хороброго та талановитого штурмовика, капітана Д. Жабинського командування представило до звання Героя Радянського Союзу, яке одержав 26 жовтня 1944 р. Загинув 15 лютому 1945 р. під час виконання бойового завдання в Східній Прусії, направивши палаючу машину на фашистські літаки. Його іменем названо вулицю в Чернігові, у містечку Мамонове Калініградської області (Росія), пароплав Балтійського пароплавства з написом на борту “Дмитро Жабинський” багато років борознив свинцеві води холодних морів. Його портрет встановлено в 2010 р. в центрі с. Ковпито, Чернігівського району на алеї Герої воїнів-земляків.

 

Заворотна Ганна Миколаївна народилася 03 грудня 1954 року в селы Петруші, Ріпкинського району, Чернігівської області. З 1962 по 1972 рік навчалась у Петрушівській середній школі. Після її закінчення вступила до Ніжинського культурно-освітнього училища (1972–1974 рр.). З 1974 року працювала директором будинку культури, згодом вихователем дитячого садочка № 69 м. Чернігова, учителем 8-річної Хмільницької школи до її реорганізації (1996 рік – Хмільницька середня школа), учителем історії та правознавства. З 2000 р. займає посаду директора. Ганна Миколаївна – активний громадський діяч, є членом виконкому Хмільницької сільської ради, лауреат районного конкурсу Жінка року (2003), нагороджена Грамотою Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти ім. К.Д. Ушинського (2010).

 

Король Анастасія Йосипівна – вчителька Рябцівської школи, у 1939 р. нагороджена медаллю За трудову відзнаку”.

Луговський Василь Денисович (15.02.1922–1994) – народився в с. Терехівка, Герой Соціалістичної Праці (1973), працював головою колгоспу “Дружба” (1955–1989), нагороджений орденами Леніна (1966, 1973), Жовтневої революції (1977), обирався депутат обласної ради (1966–1990) та головою районної ради ветеранів (1987–1994), його прізвище заносилося на районну Дошку пошани та записано в районній Книзі трудової слави (1972). Його портрет встановлено на алеї Героїв Праці Чернігівського району у с. Анисів у 2013 р.

Максименко Микола Миколайович (02.01.1963 р.н.) – народився в с. Хмільниця, працював головним агрономом колгоспу “Дружба” (1994), головою ТОВ “Україна” с. Гучин Ріпкинського району (1997), закінчив Академію державного управління при Президенту України (2004), магістр державного управління, депутат Чернігівської районної ради двох скликань, нагороджений грамотами Чернігівської обласної ради та облдержадміністрації (2005).

Максименко Петр Васильевич, с. Хмельница, рядовой 91-го пехотного Двинского полка, награжден орденом Георгиевский крест IV ст. (содатский; № 785765, 22.09.1916 г.).

Пономаренко Микола Дмитрович (28.01.1959 р.н.) – проживає в с. Рівнопілля, генеральний управитель СТОВ “Десна”, депутат Чернігівської районної ради, голова постійної комісії районної ради з питань бюджету, інвестицій та соціально-економічного розвитку. Ініціатор побудови церкви в с. Рівнопілля.

Приступа Леонід Андрійович (1956 р.н.) – народився в с. Хмільниця, працював директором підприємства Чернігівського обленерго.

Роговий Петро Михайлович (1949 р.н.) – працював головою ПОП ім. Герасименка. Будучи директором ПОП Хмільницьке, перший в районі нагороджений відзнакою Президента України орденом За заслуги ІІІ ст. Нагороджений Почесною грамотою Чернігівської обласної ради (2002).

Романенко Іраїда Федосіївна (1899 р.н.) – заслужений вчитель школи УРСР (1951, у цей час вчитель Хмільницької школи). Працювала вчителем у Шестовицький, В.-Осняківський, Лукашівський, Количівський школах. У 1938 р. була нагороджена медаллю “За трудову доблесть” та грамотою народного комісаріату освіти УРСР. У 1939 р. жителі с. Количівка висунули її кандидатуру у депутати Чернігівської обласної ради (1939). У 1940 р. – завідувачка Чернігівського районного відділу освіти. У 1946 р. мала 27 років педагогічного стажу. Працюючи завучем Анисівської неповної середньої школі нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1949). У 1953 р., працюючи вчителем Хмільницької семирічної школи, нагороджена орденом Леніна за вислугу років і бездоганну роботу. Обиралась депутатом Чернігівської районної ради в 1950 та 1953 рр. Разом з нею працює директором шкіл її чоловік Дмитро Юхимович Романенко. Нагороджеий орденом Трудового Червоного Прапора (1953).

 

 

Романенко Лідія Андріївна (1941 р.н.) – працювала дояркою в колгоспі “Дружба” (1962–1995), нагороджена орденами Трудової Слави ІІ-го (1990) та ІІІ-го (1980) ступенів, бронзовою медаллю ВДНГ СРСР (1980), знаком “Переможець соціалістичного змагання” (1974, 1978, 1979), її прізвище заносилося на районну Дошку пошани.

 

Самійленко Лідія Михайлівна – с. Хмільниця, мати-героїня, виховала 5 дітей (2010).

Сидоренко Іван Малафійович (1918–2002) – після закінчення училища зв’язку в 1938 р. призваний в армію, учасник бойових дій радянсько-фінської (1940) та радянсько-німецької воєн (1939–1945), був поранений, нагороджений медалями “За оборону Москви” (1944), “За бойові заслуги” (1944), “За відвагу” (1945). З 1945 р. працював заступником голови та секретарем партійної організації хмільницького колгоспу “Червоні заграви”, до 1978 р. очолював Хмільницьку сільську раду. Жителі села памятають його як людину глибоко порядну, працелюбну, вимогливу до себе та оточуючих. Виховав трьох доньок. Нагороджений орденом “Знак Пошани” (1971), медаллю “За трудову доблесть” (1966), знаком “Переможець соціалістичного змагання” (1978, 1975).

 

Сидоренко Микола Михайлович (1941 р.н.) – очолював Хмільницьку територіальну громаду (1978–2000), нагороджувався грамотами Чернігівської обласної та районної рад.

 

Сірий Анатолій Олексійович (03.10.1951–25.11.2001) – працював головою СГТОВ “Дружба” (1989–2001), нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ст. (2001), заслужений працівник сільського господарства України (1993), делегат Всеукраїнського з’їзду представників колективних сільськогосподарських підприємств та колгоспів (1993), обирався депутатом Чернігівської обласної ради (1994–1998). Нагороджений Почесною грамотою Чернігівської обласної державної адміністрації (2001).

 

Сокол Ганна Олексіївна (08.02.1939 р.н.) – працювала головним економістом СГТОВ “Хмільницьке” (1962–2004), нагороджена орденом “Знак Пошани” (1971); заслужений економіст УРСР (1987), її прізвище заносилося на обласну (1983, 1987) та районну (1987) Дошку пошани, переможець Всесоюзного та республіканського змагань за 1982 р.

 

 

 

 

Ткаченко Анатолій Вікторович (03.01.1948 р.н.) – народився в с. Хмільниця. С 1995 года заместитель генерального директора, затем Генеральный директор предприятия ЗАО “Укрволгатехсервис” (г.Киев, в состав объединения входит 40 предприятий в Украине). Із 1998 р. генеральний директор ЗАТ “Міжнародний виставковий центр” у м. Києві.

 

Щербак Лідія Василівна (18.12.1953 р.н.) – до 2004 р. працювала дояркою СГТОВ “Хмільницьке”, заслужений працівник сільського господарства України (1996).

 

 

 

Янгель Михаил Кузьмич (25 октября [7 ноября] 1911, дер. Зырянова Иркутской губернии, Российская империя – 1971, г. Москва, РСФСР, СССР) – учёный и конструктор в области ракетно-космической техники. Академик АН СССР (1966), дважды Герой Социалистического Труда (1959, 1961), лауреат Ленинской и Государственной премий. Родословной Янгеля не сохранилось, просто ее никто не вел – все в роду были неграмотными. Известно: дед будущего академика Лаврентий Янгель – потомок запорожских казаков, жил на Черниговщине в деревне Рыжики. Это почти на границе Украины с Беларусью. По семейным преданиям, была у него красавица жена и два сына, Леонтий и Кузьма. Однажды в имение приехал пан, приглянулась ему жена казака, увез он ее в столицу. Взыграла “запорожская” кровь Лаврена (так в миру звали деда Янгеля), взбунтовался –  поджег панский амбар, ненавистную шинкарню. Приговор был суров: восемь лет каторги на Ленских золотых приисках и вечное поселение в Сибири. Так Янгели стали сибиряками. Родители Янгеля поселились на берегу Илима в деревне Зырянова, у них было 12 детей. В Сибири, в деревне Зыряновой, которая позднее, при советской власти вошла в состав Нижнеилимского района Иркутской области, 25 октября 1911 года в семье потомственного крестьянина родился Михаил Кузьмич Янгель. Здесь, в родной деревне, на берегу живописного Илима и прошло его детство. В настоящее время родные места Янгеля скрыты под толщей вод Усть-Илимского моря.

 Энциклопедия и новости Приангарья

Також про нього: Платонов В. Сибіряк з душею запорожця / В. Платонов // Хроніка-2000.–2000.– №35-36.– С. 558-571.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь